— Ми знаємо вас як дослідника української культури, національних традицій...

— Мої перші наукові роботи і кандидатська дисертація, монографії та докторська були присвячені важливим і для часу сьогоднішнього проблемам української етнокультури, проблемам культур народів, які населяють нашу країну. Я народився на Буковині — цей край багатонаціональний. Колись я казав, що Буковина — це та земля, яка має свою Галичину, свій Крим, свій Київ. Цей регіон — унікальний феномен, де народжувалися і творили багато талановитих людей різних національностей. Але, безперечно, як політик, завжди прив’язуючий проблеми культури, проблеми міжетнічних стосунків та різних віросповідань ще і до встановлення нашої державності, я говорив, якої ми не були б національності, — ми завжди повинні бути українцями. І це, напевно, є та теза, яка, з одного боку, не принизлива, а з іншого — є достатньо конструктивною, якщо говорити про проблеми формування в Україні сильної нації. Але разом з тим ми зобов’язані зрозуміти одне: представники інших національностей, скажімо, на території України мають ще одну материзну. Румуни — Бухарест, молдавани — Кишинів, поляки — Варшаву, євреї — Ієрусалим, росіяни — Москву, то українці мають батьківщину лише тут, і у них нема другого Києва, Канева, другого Дніпра… І тому, безперечно, не може бути перспективи нормального суспільства, якщо ми не закладемо в основу формування національної культури українську освіту. Я займаюсь дослідженнями в сфері освіти і етнополітики, ми змушені виправляти багатьох видатних політиків і казати, що у нас немає шкіл румунських, польських, кримсько-татарських, болгарських, єврейських, російських. У нас є одна школа — українська з такою-то мовою викладання. Коли ми це зрозуміємо, ми знімемо дуже багато тих суперечок, які часто штучно роздмухуються політиками, а швидше — політиканами... Я думаю, нам треба себе не тільки інтелектуалізувати, не лише повернути втрачене, що було видалено з нашої культури та історії, але ми повинні змінити передусім психологію. Якось багато років тому, ще в парламенті першого скликання, ми святкували ювілей видатного вченого Івана Палія, і я, приїхавши, застав в парламенті дискусію з мовної політики. Я був змушений включитися у цю суперечку і сказати: «Іван Палій, який знав 13 мов, отримав ярлик махрового націоналіста, а людина у Верховій Раді, яка не знає державної мови, вершить велику політику — вона сьогодні гуманіст, демократ, інтернаціоналіст»…

— Я хотів запитати, чи не здається вам, що виборчі перегони і особливо ситуація, яка складається нині, дуже далека від моралі і культури?

— Звісно, що проблеми виборів — лакмусовий папірець нашої політичної культури, саме тих людй, котрі претендують на місце на політичному олімпі. І я вважаю, що ситуація у нас непроста, передусім у сфері соціальній, у сфері незахищеності людей старшого покоління і молоді. Сьогодні зухвала людина, яка ніколи не керувалася моральними принципами, чогось отримує більше шансів у кар’єрі, в отриманні відповідних дивідендів. Я вважаю, що це ознака нашого суперечливого часу. Але навіть те, що зараз відбувається в зв’язку з касетним скандалом, воно у перспективі не принесе жодних політичних дивідендів такій партії. Сьогодні виходити лише з негативом і компроматом на свого опонента — це безперспективний шлях. Виборці зараз вже розумніші, вони орієнтується, з ким, як в народі кажуть, можна край боронити. Я вважаю, що поливанння опонента брудом — шлях в нікуди, проповідь свого роду політичного ніцшеанства, макіавелізму, коли ціль випровдовує засоби. З одного боку, відстоюючи національну ідею, і з іншого боку, формуючи нормальне громадянське суспільство, коли кожен з нас скаже: я не боюсь міністра освіти, я боюсь освіти міністра. Я не скажу це про сферу освітню, я кажу про систему стосунків «політика — влада — суспільство». Якраз всі ті, хто виходить сьогодні на складну дистанцію виборчих політичних гонів, повинен в свій багаж взяти культуру, духовність. Не буде цього — не буде нормальної політики. Політик повинен мати ідеологію, зрозумілу для народу, але він обов’язково повинен мати в своєму «патронташі» культуру. І чим більше політика «олюднена», тим більше вона потрібна не стільки самому політику, а людям. В цьому плані ми повинні прагнути до творення саме такої політики. Тому в цьому — вирішення проблем і освіти, і сім’ї, і церкви, мудрих рішень передусім в соціальній сфері.

— Ваша точка зору щодо «касетних скандалів» взагалі та останнього зокрема?

— Скандал, що впродовж тижня привернув увагу суспільства, безперечно, пов’язаний з виборами-2002. Він засвідчує, що в арсеналі виборчих технологій є, на жаль, брехливі прийоми. Стрижневою схемою нинішніх виборів і їхнім рекламним епіграфом стане відоме кредо, що мета виправдовує засоби. Не вдаючись до оцінок оприлюдненої Дмитром Понамарчуком скнадальної телефонної розмови між Віктором Ющенком і Олександром Омельченком, змушений вкотре повторити, що ніякого відношення виборчий блок Народний Рух України, як і партія НРУ (є) до цієї політичної афери не має. А причетність Понамарчука, як колишнього представника Руху, прес-секретаря Чорновіла, ще не говорить про причетність до скандалу партії Народного Руху за єдність. Це точка зору і норма поведінки пана Понамарчука, який не є ні членом нашої партії, ні офіційним представником блоку. Немає сумніву в тому, що керівник «Рух-пресу» не замовник, а виконавець цієї справи. Я не певен, що Дмитро керувався лише громадянською позицією. Які б версії сьогодні не вигадувалися політиками, що щедро тиражуються й озвучуються у ЗМІ, одне не викликає у мене сумнівів: за цим, гадаю, не останнім скадалом, знаходяться зацікавлені політичні сили.

— Що ви можете сказати про замовників?

— Зрозуміло, що розробками цієї «чорної» технології є не лише наші, а й зарубіжні фахівці і структури, наймані і щедро оплачувані політичними олігархами. Незрозуміло інше, — чому подібні зарубіжні структури, медіа-центри так вільно почувають себе в Україні? Хто може підтвердити, що вони сприяють проведенню чесних виборів, хто доведе, що діяльність цих «технологів» не є втручанням у внутрішні справи держави, а поведінка і позиція низки партій і політиків не є провінційною і продажною? Проведена Понамарчуком за чужими сценаріями акція передусім направлена проти Народного Руху України, як політичної сили, котру так не хочуть бачити наші доморощені і зарубіжні політикани у майбутньому парламенті. Дискредитація Руху, використання його як буферу проти «Нашої України», за унеможливлення його перемоги на виборах, остаточно поховають можливість будувати державу на основі національної ідеї. Формуваня лівокомерційного і космополітичного напряму лжеукраїнської політики — ось перспективи і завдання тих, хто задумав і проплатив цей скандал. На цьому фоні стане зрозумілим зміст окремих телепередач, зокрема, «Епіцентру» на «Студії «1+1», де Піховшек, ймовірний кандидат у депутати від виборчого блоку «Демсоюз» намагався перекласти «політичний бруд» з хворої на здорову голову, звинуваючуючи «НРУ за єдність» у причетності до скнадалу, зухвало вихваляючи ніким ще непомічені заслуги «Демсоюзу». Тому ми звертаємося до ЦВК з протестом щодо незаконних дій на телебаченні, принагідно запитуючи, чи не є це установкою зарубіжного господаря телеканалу «1+1» Бориса Фуксмана та його зятя Роднянського. Разом з тим ми звертаємося до СБУ та Генеральної прокуратури з проханням провести розслідування і дати правову оцінку скнадалу, який, я переконаний, не принесе авторитету Україні. А найголовніше те, що влада не виграє в очах народу, і подібні акції завжди сприятимуть дестабілізації суспільства, загрожуватимуть національній безпеці держави. Що до суті скнадалу, то чесна влада має формуватися чесними виборами.

— Як ставляться ваші домашні до вашої політичної роботи?

— Звичайно, проблеми є. Виходячи із свого досвіду, мушу сказати, що легше виховувати сотні і тисячі людей, аніж своїх власних домашніх, дітей. У мене двоє синів. Я виростав без батьків, починав протоптувати свою трудову стежину далеко не в оранжерейних умовах, оскільки в 16 років закінчивши школу, працював в Одеському порту, носив мішки з кубинським цукром по 110 і 90 кілограмів, а сам важив тоді 67. Я зобов’язаний був стати самостійним. Потім працював у каменоломнях, ангари будував, і так сталося, що через 30 років я в якійсть мірі приймав ті доленосні рішення стосовно Одеського терміналу. Але йде мова про інше. Проживши таке життя, я передав ставлення до нього і дітям. Хоча такого екзамену, який я склав, я не хотів би для своїх дітей. Разом з тим, я вважаю згубним, що ми створюємо максимально тепличні умови для виховання, освіти: не формується характер. Для нас з дружиною завжди було найголовніше: що ми можемо дати дитині, щоб вона отримала справжню освіту. Я 27 років програв у футбол, маю вісім переломів. Разом з тим я ніколи про це не жалкував . Я був щасливим, що мене жаліли, а найголовінше, що дівчата завжди приносили квіти… Я до своїх дітей завжди ставився досить жорстко. Я хотів, щоб вони працювали, були порядні по відношенню до людей і один до одного. Вони бачили, що я ніколи не сидів, я ніколи не спав багато, а постійно був у русі, і можливо саме тому таку партію вибрав. Один син навчаєтсья на I курсі інституту міжнародних відносин. А старший зараз працює у Міністерстві закордоних справ, відмінно знає фарсі. Він працює там за дуже скромну платню. Але я вважаю, що це повинно бути саме так, що саме таким чином повинна творитись людина і професіоналізм. Я завжди своїм хлопцям казав: жити треба натягнутою струною, вона дає справжню мелодію, але вона ж завжди має найбільше шансів бути обірваною. Людям дано вибирати: або жити натягнутою струною і відчувати загрозу бути обірваним, але звучати, або жити, як обвисла струна, і ніколи не звучати.