Якщо ви переїздили автостопом Альпи, то не могли не помітити якоїсь аж надмірної окультуреності і заповненості ландшафту, що відкривався відразу ж обабіч бетонних мурів автобану. Навіть на відносно диких і більш-менш важкодоступних ділянках, за якими вже вгадуються справжні гори з рекламними сніговими шапками і туристичними маршрутами, навіть тут ви відчуєте активну присутність сільського господарства в хорошому розумінні цього слова. Втомлена екологією і податками Європа вільно і впевнено почуває себе поза межами своїх стерильних міст і містечок і, залишаючи їх, наближається натомість до автобанів і придорожніх супермаркетів.

Якщо ви якимось чином ще не мали приємності подорожувати автостопом по згаданих вище Альпах, то можете легко це надолужити, вийшовши на кінцевій зупинці, скажімо, віденської підземки із шматом якого-небудь картону в руках, де попередньо вивели (бажано латинкою) назву гіпотетичного населеного пункту, що вас цікавить. Вже потому, коли ви влаштувалися на задньому сидінні малолітражки або визираєте в безмірне бортове скло запиленої фури, починається багатогодинне (це якщо їхати далеко) терзання чужої мови, коли вам як гречному і вихованому подорожньому доведеться розплачуватись за вдалий переїзд розповідями про особливості політичного і соціального устрою України, кожні п’ять хвилин роблячи стилістичні поправки, що мовляв balalaika — не наш народний інструмент, а vodka — не наш національний напій.

Такі пояснення сприймаються доволі важко, особливо тут, де перетин кордону вгадується лише зі зміни кодувань на автомобільних номерах і зміни акценту в голосах дикторів їхніх ефемок. Кришталева прозорість кордонів у цій частині земної кулі заважає водіям справді по-серйозному перейнятись проблемами української геополітики, зводячи її всю до Чорнобиля і корупції, що, зрештою, недалеко від істини. Можна по-різному перейматись подібним станом речей, можна ображатись чи нервувати, можна скрушно хитати головою на розлогі німецькомовні тиради з приводу незворотності процесів демократії і перемоги ідей глобалізації, в кінцевому результаті все зводиться до банального нерозуміння очевидного. Як говорить один мій давній знайомий з «Літературної України»: два світи — два способи життя.

Десь уже під Зальцбургом, дослівно на австрійсько-німецькому кордоні, ми сиділи в одній з безкінечних придорожних кнайп, п’ючи за милою європейською звичкою погану і розчинну (чи погано розчинну) американську каву, говорячи саме на подібні теми. «Люди всюди однакові, просто є нормальні, а є ідіоти», — багатозначно говорив мій новий знайомий, старий дальнобійник із Кельна, типове дитя союзницьких бомбардувань, громадянин об’єднаної Німеччини, котрий щойно відігнав до Братислави повну машину чогось у фінансовому плані надзвичайно важливого і тепер гнав порожняка до свого Кельна. Попередньо було з’ясовано кілька обов’язкових моментів, починаючи з того, що мені потрібно саме до Німеччини і завершуючи концептуальними питаннями про балалайку і водку, тож розмова текла повільно, кава була паршива, а в ефірі дедалі частіше лунав баварський фолк. В якийсь момент я зрозумів, що чувак просто не уявляє, хто я і звідки, і що це, зрештою, не заважає йому підвезти мене куди мені потрібно, висадити під нічним готелем у маленькому містечку на Дунаї, спробувати збити в заспаного нічного порт’є для мене вартість кімнати і, побажавши успіхів у подальшій глобалізації, зникнути в найближчих франконських преріях.

Інколи я розумію, як мало важить спілкування, наскільки відносні успіхи і переваги твоєї комунікабельності, наскільки нездатна вона зорієнтуватись у площинах нерозуміння і стереотипів, і натомість — наскільки зайвою може видатись вона серед отаких ось відкритих кордонів, де стежиш переважно за номером траси і дозволеною швидкістю. Дешеві сентенції, проте, вони неодмінно виникають, і краще дати їм зелене світло у ваших мізках, хай собі бавляться. У вас ще буде час привести їх до ладу, йдучи нічним містом на залізничний вокзал, питаючи дорогу в сомнабулічних велосипедистів, вивчити розклад, перечитати придбаний напередодні рекламний буклет і благополучно розміститись у вранішньому порожньому вагоні. І вже там до вас неодмінно підійде огрядний кондуктор, віддихуючи ранковою кавою з вершками (переможне дихання фастфуду!), ствердно відповість на ваше запитання щодо можливості придбання в нього необхідного вам квитка і тут-таки прокомпостує вам цей квиток до кінцевого пункту.