Бувають люди, з якими надзвичайно легко спілкуватися. Розмовляючи з ними, не намагаєшся щось доводити, не починаєш застосовувати на практиці рецепти Дейла Карнегі, аби ввести бесіду в необхідне русло. Теми можуть змінюватися — від антропосоціогенезу народів Чукотки до українського шоу-бізнесу, — проте загальна наповненість розмови від цього анітрохи не страждає: адже несподівано виявляється, що твій візаві прекрасно розуміється і на тому, і на іншому. І ще на безлічі цікавих речей. І що думки ваші дивним чином збігаються. І... Проте у всьому цьому є один неприємний момент: про таку людину абсолютно неможливо писати об’єктивно. Єдиний спосіб врятуватися і хоча б спробувати зберегти залишки професійної гідності — чесно в цьому признатися. Та надати слово руйнівникові журналістських бастіонів, яким у даному разі виявився фронтмен групи “Скрябін” Андрій “Кузьма” Кузьменко.

— На недавньому київському концерті “Скрябін” продемонстрував зовсім не характерне для себе звучання — панк, реггей, рокапопс...

— Зараз я фактично дістав те, чого хотів вже давним-давно. “Забив” на всі правила музики, гармонії. Я собі бавлюся. “Enjoy Your Life”, пам’ятаєш, у Інгі Попа була така пісня? От я зараз насолоджуюся життям на всі сто відсотків і не стараюся щось з себе корчити.

— На тому ж таки концерті прозвучав надзвичайно ліричний кавер на “Мою певицу” “Мумий Тролля”...

— Так, містер Бурлаков, директор групи “Мумій Тролль”, вже утретє звернувся до нас з проханням зробити кавер-версію. В перший раз то був “Depeche Mode” — “Behind The Will”, другий — збірка “У-1”, до якої увійшла пісня “Мій брудний космос”, а “Моя співачка” вийде на збірці “У-3 нос “Мумий Троллю”. Ми зробили україномовну версію, тому що переспівувати російською було нецікаво: адже “Мумій Тролля” ліпше самого нього ніхто не заграє.

— А чи не з’явилися в вас комерційні плани щодо “північного сусіда”?

— За час нашого існування було три серйозні моменти, що стосувалися співпраці з Росією. У 91-му році група “Технологія” приїхала до Львова і побачила нас на якійсь дискотеці. Вони нас запросили пограти разом, а через місяць розпалися. “Повезло”! Другий раз той самий містер Бурлаков десь три роки тому пропонував щось робити, та ми вважали, що не готові до таких серйозних кроків, і відмовилися. Зараз знову ніби висить щось таке в повітрі… Але це дуже відповідальне рішення. Я не кажу, що ми відмовляємось, але й не кажу, що горю бажанням їхати.

— “Модна країна” викликає багато запитань. Головне: чи дійсно, врешті-решт, хтось спромігся сказати велике “фе” нашому тотальному жлобству?

— Насправді Україна асоціюється з одними матюками — що в Європі, що за океаном. В Канаду приїхали: “О, Україна! Чорнобиль! ОК!” — і дістали в морду. Приїхали в Берлін, так мене там дві години “сношали” “кримінали” і “інтерполи” на вулиці за те, що я мав український паспорт. Тобто я виглядав як нормальний “чувак”. Попросили показати паспорт — я показав, так їм позлітали фуражки, знаєш. Був інцидент: в мою машину заїхав турок і викликав поліцію. Так вони думали, що я з якоїсь банди, котра займається тим, що підставляє машини під удар і зриває страховки. Ну а мій рідний Новояворівськ? Там 30 тисяч жителів колись було, зараз, якщо лишилося 100 чоловік, то добре. Решта десь на Заході: одні вбивають десь когось, другі щось крадуть, треті якихось дідів-інвалідів по “італіях” носять, розумієш. Куди хочеш, але тільки не в Україну!

— Колись ми з тобою розмовляли, і ти сказав, що “українська ментальність має надламаний ген”. З того часу, як я розумію, ти не став думати інакше?

— Нічого тут не зміниться. Ну, хіба хтось окремо мінімально навколо себе щось змінить. А повальної революції в Україні не буде. Тут люди такі, не хочу сказати “зажрані”, але так воно і є. Вони не мають грошей, щоб відчувати себе комфортно, але, водночас, не знають, чого хочуть. Прийти й спитати у чувака, який ходить на завод і не дістає “бабки” третій рік підряд: “А чого ти працюєш?” — і він тобі не відповість. А в нас ціла країна таких біороботів, “біоідів”. Вони ходять на роботу і не дістають грошей. Тут нічого не буде — ні революції, ні війни. Тут такий мурашник, знаєш. Тут всім добре. Але ж і я тут. Можливо, якщо поділюся своїм рецептом, то таких людей тут стане більше, і за п’ятнадцять тисяч років щось зміниться такою собі ланцюговою реакцією. Я не знаю... Але те, що коїться навколо, — просто дико.

— Ще раз про нашу ментальність, зокрема, “шоу-бізнес”: як людина, котра має до нього безпосереднє відношення, чи вважаєш ти, що наші зірки справді є зірками?

— “ВВ”. Only. Я думаю, що нікого тим не ображу. Немає в Україна більше зірок.

— А чи не складається в тебе враження, що наш шоу-бізнес знаходиться в “противозачаточном состоянии”?

— Класне слово! Знов-таки: люди не знають, чого вони хочуть, люди мечуться. Одні, розраховуючи на Росію, переходять на російську — і лобом влітають в бетонну стіну, їм боляче, кров заливає очі. Вони там нецікаві і непотрібні. Другі мавпують. Здирають пісні в маловідомих західних груп, які випускають за життя одну-дві класні пісні. Це все дуже низько. Я думаю, що корінь — у тому самому надламаному гені, у ментальності. От поглянь на росіян. Вони патріоти, вони валять свій “русский рок”, і в них то виходить щиро. А тут я не знаю, кого назвати. “ВВ”? Скрипка, звичайно, українською співає, але для мене він, скоріше, “русский француз”, який грає панковий шансон. Та, зрештою, яка різниця, якщо “хапає”. І щоб Скрипка не робив, він робить то кайфово. А повертаючись до Росії, то там є така струя: зробити з нічого щось. І зробити з того бум. В нас такого нема. Хтось вже давно своє “відблєяв”, а його намагаються “реанімувати” у тій чи іншій формі, деяким замість мікрофонів взагалі лопати треба дати в руки. Одне слово, справа й дійсно в ментальності.

— Мрією композитора Скрябіна було створити містерію — синтез музичних форм всіх часів і народів, що мала піднести людство на новий духовний рівень. Як тобі така ідея?

— Я ту ідею знаю і готовий її в нього вкрасти, аби продовжити. Мені вона підходить. Фактично, я цього не усвідомлював, та ось ти сказала... 12 років “Скрябін” грає, і ніколи не було одного стилю. Можливо, посередництвом моїх контактів широченних, я “кучу людей зіб’ю в кучу”, і ми щось таке завалим. Така штука, якою можна гордитись зараз, — то наша “Еутерпа”. Можливо, це те, що стане продовженням діла дядька Скрябіна. “Еутерпа” вийде “на поверхню” наприкінці року. То є геніальні пісні, написані за 500 років до нас. Я їх тільки взяв і подув — допоміг їм злетіти. У проекті беруть участь Юлія Лорд, Тарас Чубай, Андрій Підлужний, Валентина Степова. І мені буде дуже шкода, якщо Україна знов викаже своє “темне лице” і скаже на “Еутерпу”, що то є “фе”...

Можливо, у апологетів сміливих наукових теорій про українське походження слонів і гуцульські корені Христа це інтерв’ю викличе незадоволення. Так, мало приємного, коли тобі кажуть у вічі безсоромну правду. Такий духовний “нудизм” викликає інстинктивне бажання заперечити йому, проте — чи варто? Хоча... На початку я вже згадувала, як важко аналізувати персонажів, подібних до Кузьми. І лише зараз мені стало зрозуміло, чому. Він — наче дзеркало, в якому дивним чином відбивається не лише наша “специфічна” дійсність, але й кожен, хто у нього “зазирає”. І саме це породжує відчуття “необ’єктивної” прихильності до “чарівного люстерка”: адже чи можна позбутися симпатії до самого себе? Хоч який би ти був...